На що варто зараз звернути увагу в поведінці дітей будь якого віку:
Обезцінювання, аутоагресія та узагальнення – я зовсім тупа!- ти точно не тупа, у тебе просто розлилася вода. Давай її витирати – тримай серветку. Наступного разу просто будеш уважнішою. – ти точно не тупа, ти часто такі дивовижні речі робиш, просто зараз складно зосередитися.
У мене завжди нічого не виходить.- давай пригадаємо, коли вийшло в останній раз. Пам’ятаєшь? Саме зараз, тільки зараз не вийшло. Давай ти спробуєш зробити так і так (намагаємося за дитину не робити)
Почуття провини- Я у всьому винен, – це я винна Війна та надзвичайні події провокують почуття провини у дітей та дорослих. Іноді вони думають, що щось складне стається (взагалі із світом) тому, що вони “так” себе поводили.Дітям важливо чути – це не твоя відповідальність, це вибір та рішення дорослих. Дорослі впораються. В тому, що сталося – ніхто не винен. Якщо ти хочеш допомогти – ти можеш….Підлітків дуже важливо направляти в будь-яку продуктивну дію
Коли батьки проявляють сильні емоції (ми живі люди!!!) – важливо казати дитині – мені складно, я втомилась, я сумую – але я доросла і точно впораюсь.
Дитина переживає втрату (звичного, дому, іграшок) – як справжню втрату. Вона може “повертати” світу, батькам, близьким та незнайомим свій біль та напругу – супротивом, злістю, капризами, чи навпаки – реагувати завмиранням. Наша реакція – підтримка почуттів. Дитина не може сформулювати причини і наслідки. Наша роль – допомогти їй. “Ти скучив, ти сумуєш, ти злишся…мені теж так шкода….”
Концентрація уваги,навчання, домашні завдання – в стресі когнітивні функції пригнічуються. Дітям і дорослим може складно підтримувати концентрацію уваги, зосередитися. Всі завдання варто починати із простих тілесних вправ (вони сприятимуть підвищенню дофаміна та відчуттю безпеки), важливо дивитись на позу дитини – якщо поза не стійка (без опори) – навчання даватиметься складніше. Я зараз часто нагадую дітям сидіти не на краєчку стільця, а цілком на сідничках. Між заняттями – бігати, робити потягушки Якщо ви бачите, що дитина почала підгинати пальчики ніг (це свідчить про те, що втрачене відчуття опори) – важливо давати їй можливість топати, стрибати, масажувати стопи.У дітей може погіршитися почерк Є невелика кількість дітей, що в наслідок надзвичайних ситуацій стали навпаки більш організованими та успішними в навчанні – це те ж адаптація до стресу Всі заняття з дітьми будь якого віку важливо розділити на малесенькі частини. І виконання кожної частини відмічати. Акцентувати на тому, що – ти впорався! (Стрес робить нас безпорадним,будь яка дія, будь яка перемога впливатиме на тіло – емоції – розум – самосприйняття) Домашні завдання – мають бути невеликими, ідеально – пов’язаними з будь якими конкретними зараз діями (прив’язаними до реальності)Якщо дитина навчається онлайн і в неї нові вчителі – вона може пов’язувати саме з цими вчителями та предметами супротив змінам. Саме цих вчителів та зайняття обезцінювати. Це не має відношення до їх здібностей Якщо дитина адаптується до нової школи – важливо пам’ятати про емоційну втому від нових контактів
Чим більше в житті дітей і дорослих є того, що вони можуть зробити самі ( поробки, тістечка, малюнки, будь – які проекти) і одразу побачити результат – тим більше відчуття спокою і сили.
Зараз багато дітей в регресивному стані (відкатуються в поведінці та реакціях до більш раннього віку), можуть скиглити, розмовляти, як малечі, вередувати – це дратує, забирає багато сил у дорослих,але закономірно. Це теж реакція на стрес. Я багато розповідала про тілесні ігри. Будь які ігри в “малечу,” коли ми гойдаємо, колисаємо, замотуємо в ковдру, граємо в схованки, співаємо, робимо із іграшок “немовлят” – будуть терапевтичними ( завтра покажу, як зробити ляльку – немовля із пари шкарпеток).
Режим дня , межі в поведінці Дітям важливі кордони – чим складніше досвід, тим важливішіРежим, рутини, звичні ритуали, будь -яка звична їжа – пов’язуватиме дитину не тільки з минулим, взагалі, з Життям та безпекоюЯкщо дитина поводиться геть плохо -Я так співчуваю тобі, я бачу , як тобі важко,але поводити так я не дозволяю
Для дитини природньо – навіть в скорботі – відволікатися , радіти, грати
Те, що ми не маємо права втратити, ніхто у нас не зможе відібрати – близькість. Страх і стрес роблять нас і наших дітей самотніми. Від стресу нам складно зосередитись на відносинах. Але нашим дітям так важливі хоч 5-10 хвилин нашої повної емоційної присутності. Коли у нас є можливість і сили – хоч перед сном. Ми точно впораємося і точно допоможемо нашим дітям.Завтра буду показувати, як із зовсім простого робити іграшки